«Пам’ять не повинна згасати, але й місто не може залишатися схожим на кладовище», – каже учасник Саміту відбудови Ірпеня Руслан Савчук, акцентуючи увагу на так званому «автоцвинтарі» на виїзді з міста.
На околиці міста Ірпінь Київської області зібралася гора іржавих автомобілів, знищених під час російської окупації. В деяких із них зяють дірки від куль. Ці автівки були покинуті цивільними, які тікали з Ірпеня: міст був зруйнований, щоб зупинити наступ росіян, тож далі доводилося йти пішки.
Після звільнення Ірпеня місцева влада дозволила українським та американським художникам розмалювати автомобілі. Їхні фотографії згодом були перетворені на цифрові активи, а дохід від продажу пішов на реконструкцію. Та деякі місцеві жителі, включаючи Руслана, не в захваті від ідеї «прикрашання трагедії».
Майбутнє «автоцвинтаря» та багатьох інших проєктів реконструкції – постійна тема обговорень. Незважаючи на ракетні обстріли й загрозу повторних руйнувань, Україна не чекає завершення війни, щоб почати відбудову. Це досить суперечливий підхід, та чи не єдиний можливий для мешканців звільнених територій.
Найбільших руйнувань Ірпінь зазнав на початку війни, коли в місті було зупинено просування російської армії до столиці. 70% інфраструктури Ірпеня було пошкоджено, а 16 358 жителів залишилися без даху над головою: 119 багатоповерхівок та 1 483 приватні будинки, медичні заклади, школи й садки, водопроводи, комунальна спецтехніка та міський стадіон «Чемпіон» зазнали руйнувань.
Легенда українського футболу та колишня зірка футбольного клубу «Мілан» Андрій Шевченко зібрав значну суму на відбудову – 150 тис. євро на благодійному заході в Мілані, ще 150 тис. і 100 тис. євро виділили ФК «Мілан» і ФК «Шахтар».
За рік реконструкції було підтримано 412 мешканців багатоповерхівок і 322 мешканців приватних будинків, а також замінено 4 787 вікон. До цього долучилися уряди різних країн, міста-побратими, міжнародні фонди та звичайні громадяни з України і з-за кордону.
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) виділив 4,8 млн євро на реконструкцію Ірпінського ліцею №3.
«Уявіть собі, ми подзвонили в ЮНІСЕФ і сказали, що нам потрібно 5 млн євро на реконструкцію ліцею, а наступного дня отримали гроші! Було багато листів, зустрічей, переговорів, днів і тижнів наполегливої праці», – згадує Володимир Карплюк, засновник Фонду відновлення Ірпеня.
Фонд відновлення Ірпеня – громадська організація, яка спільно з міською владою проводить розрахунки, відбудовує соціальну й житлову інфраструктуру, залучає кошти міжнародної спільноти і благодійних фондів. Організація спільно з Інвестиційною радою створила інформаційний портал IRPIN HELP – базу даних про руйнування та відновлення Ірпеня й міжнародних партнерів, що взяли участь у відбудові. Через портал можна також надіслати донат.
Один із проєктів фонду – Irpin Reconstruction Summit – працює над проєктуванням площі Свободи, будівель музею й бібліотеки, Культурного центру та інших об’єктів. У місті, яке перед війною називали українським Парнасом через багату мистецьку спадщину, чи не найбільших руйнувань зазнав Будинок культури.
Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) виділив 4,8 млн євро на реконструкцію Ірпінського ліцею №3.
«Уявіть собі, ми подзвонили в ЮНІСЕФ і сказали, що нам потрібно 5 млн євро на реконструкцію ліцею, а наступного дня отримали гроші! Було багато листів, зустрічей, переговорів, днів і тижнів наполегливої праці», – згадує Володимир Карплюк, засновник Фонду відновлення Ірпеня.
Фонд відновлення Ірпеня – громадська організація, яка спільно з міською владою проводить розрахунки, відбудовує соціальну й житлову інфраструктуру, залучає кошти міжнародної спільноти і благодійних фондів. Організація спільно з Інвестиційною радою створила інформаційний портал IRPIN HELP – базу даних про руйнування та відновлення Ірпеня й міжнародних партнерів, що взяли участь у відбудові. Через портал можна також надіслати донат.
Один із проєктів фонду – Irpin Reconstruction Summit – працює над проєктуванням площі Свободи, будівель музею й бібліотеки, Культурного центру та інших об’єктів. У місті, яке перед війною називали українським Парнасом через багату мистецьку спадщину, чи не найбільших руйнувань зазнав Будинок культури.
Бучу практично очистили від руїн за рік і три місяці після деокупації. Це невелике містечко за 30 км від Києва, символ жорстокості російської армії.
Тут розстрілювали мирних жителів зі зв’язаними руками. Одним із перших постраждалих став громадянин Росії, який запитав російських військових, навіщо вони їдуть в Україну. Згодом стало зрозуміло, що росіяни заздалегідь все підготували для окупації Бучі – орендували склад у місті, щоб запастися продовольством перед війною. 33 дні місто потерпало від терору, тортур, зґвалтувань, пограбувань і розстрілів. Вулиці були вкриті трупами. Морг був переповнений, цвинтар, що знаходився за містом, постійно піддавався бомбардуванням.
У дворі храму Святого Апостола Андрія Первозванного, на місці братського поховання, нині стоїть барельєф Діви Марії. Містяни приносять туди квіти й іграшки, запалюють свічки.
Окупація залишила глибокі сліди в селах і селищах Бучанського району. «Допоможіть відновити наш дім», «Ми хочемо тут жити», «Виключіть Росію з Радбезу ООН» – лише деякі гасла, написані на зруйнованих будівлях Бородянки.
Населення Бучі перед війною становило близько 38 тис. осіб, та лише 5 тис. мешканців залишилися під російською окупацією. Зараз 90% жителів повернулося. Крім того, Буча прийняла близько 8 тис. біженців зі східних областей України.
«Зараз все наче нормалізувалося», – каже 63-річний Василь, який виїхав із Бучі 24 лютого 2022 року, а повернувся наприкінці квітня. Але, виявляється, сліди війни легше заховати в будівлях, ніж у пам’яті людей:
Неоніла, 83 роки: «Люди втрачали свідомість при вигляді російських солдатів. Ми не наважувалися залишати під’їзди. Ми були страшенно налякані. Скрізь стріляли. Вдень рідше, але з 17:30 до півночі обстріли посилювались. Стріляли 20 хвилин-півгодини. Потім приблизно стільки ж відпочивали, перезаряджали рушниці і продовжували… Вийти означало бути вбитим. Вулиці були завалені трупами, орки навіть не дозволяли їх поховати. Наші хлопці збирали трупи й ховали у братській могилі. У нашій церкві був хорист Андрій. Вони вбили його, його матір, батька і двох їхніх молодих сусідів – збили їх танком, кинули в яму, заклали гіллям і спалили. Багато жителів, особливо дітей і жінок, поїхали з міста. Це правильний вибір. Добре, що інші країни їх прийняли. Ми старі, ми не могли поїхати. Ми жили в постійному страху. І це все через божевільного, який вирішив почати війну».
Геннадій Андрієв, 86 років: «Я був школярем під час Другої світової війни. Ми жили в окупованому фашистами Луганському районі. Ми ховалися в погребі й один німецький солдат дав нам хліба. Я добре це пам’ятаю. Не всі німці були фашистами. Ці [російські солдати] – найгірші люди. Я прожив 86 років і ніколи не бачив такої дикості та жорстокості. Путін перейшов усі межі. Це знущання над людством».
Василь, 63 роки: «Не може бути й мови про «прощення». Навіть до голови не приходило, що таке можливо наробити в Україні. Хіба ми не вважали одне одного братами…? Агресор заздрить Україні. Вони не хочуть жити по-європейськи. Вони все ще мріють про той небажаний союз. Але ми вже пройшли через Радянський Союз і нам такого не потрібно».
Москва досі заперечує причетність до воєнних злочинів, незважаючи на докази, ексгумації, фотоматеріали із супутників й іноземних журналістів, безліч свідків. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що жахливі кадри з Бучі – звичайна вистава.
«Я пропоную Лаврову приїхати й на власні очі побачити, що наробила російська армія. Я впевнений, що йому доведеться проїхати через Бучу по дорозі до Гааги», – зазначив міський голова Бучі Анатолій Федорук.
За даними Києва, в Бучі загинуло 1346 мирних жителів, серед них 37 дітей. Відомо про 9 тис. вчинених воєнних злочинів.
Джерело інформації — EU NEIGHBOURSEAST
Автор: Ніно Чічуа
* Ніно Чічуа відвідала Київ у межах прес-туру для грузинських та молдовських журналістів, організованого EU NEIGHBOURS east у партнерстві з міжнародною медіа НУО n-ost. Мета поїздки – сприяти обміну досвідом і транскордонній співпраці між журналістами з України, ЄС і країн Східного партнерства, а також підтримати важливість теми України й повернути її до уваги провідних ЗМІ держав Східного партнерства.